9. 08.15. День перший. Вийшли з поїзда Коломия – Рахів на станції села Лазещина (11-15), пішли вздовж колії, назад по ходу поїзду, в бік Говерли та Петрова, що видніли в далині. О 12-20 дістались КПП, де заплатили по 20 грн. за вхід на територію заповідника. В 13-05 вийшли від КПП в бік Козимещика, по дорозі купались в потічку, що впадає в потік Лазещина. В 15-50 розбили табір на потічку Козьмещик неподалік руїн притулку, купалися, відпочивали, вечеряли.
10. 08. 15. День другий. Поснідали, о 10-20 вийшли з Козьмещика, розпочався тяжкий і дуже крутий підйом. В 11-10 привал на висоті 1150м. біля стенду заповідника, поряд малинник їмо ягоди. Далі йти було трішки легше, лісом більш полого і знову крутий підйом через малинник на полонину Гропа. Полонина занедбана, заросла, колиби напівзруйновані, робимо невеликий привал, поповнюємо запаси води і йдемо далі. 14-10 - 14-45 зупиняємося під Говерляною перекушуємо салом з сухарями і знову йдемо. На схилах Говерляни джерело, знову поповнюємо запаси води і 15-55 дістаємось підніжжя Говерли. Відпочиваємо, в екопункті залишаємо рюкзаки і за 30 хв. ми на вершині (16-40). 20 хв. на фото огляд краєвидів і 20 хв. спуск. Знову беремо рюкзаки, траверсуємо Говерлу, перевалюємо г. Брескул і відчуваємо, що сили нас залишають, під Пожижевською спускаємось праворуч від стежки і ставимо табір біля пересихаючого джерела. Ночівля.
11. 08. 15. День третій. Снідаємо в 10-00 вихід на стежку і далі по Чорногорському хребту, обходимо Данциж, Турку, в 11-55 - 12-05 привал над озером Несамовите. Далі траверсом до повороту на Гутин Томнатик (13-30), де робимо екстримальний спуск в котел. В 14-15 спустились трішки поблукавши котлом знайшли стежку і пішли в урочище Гаджина. В 17-15 пройшли камінь Довбуша, де пофоткались, в 17-20 криницю Довбуша( напилися та набрали води) і в17-35 стали табором в Урочищі Гаджина біля однойменної полонини.
12. 08. 15. День четвертий. Стоянка в Гаджині. Купались в потічку Мреє. Ходили по сир та бринзу на полонину, спостерігали процес приготування сиру, вурди, будзу, бринзи. Збирали гриби, трави та ягоди (іван-чай, чорниці, брусниці, малину, чебрець). Сиру питну воду брали в криниці Довбуша, а для приготування їжі в потічку Мреє.
13. 08. 15. День п’ятий. Сніданок і в10-00 вихід з Гаджини, по дорозі їмо чорниці збираємо гриби. В 14-30 дісталися магазину села Бистрець. В 13-30 йдемо далі селом і в 15-00 на березі Черемоша ставимо намети і остання похідна вечеря.
Ми двічі були на Чорногірському хребті. Перший раз пройшли від Петроса до Дземброні, був дощ і туман з видимістю до 3-5 метрів, нічого, крім стежки, не бачили. Другий раз від Дземброні через Вухатий, Смотрич, Чорну гору спустились в Буркут але знову вітер дощ і сильний вітер, навіть не змогли повністю обсерваторію оглянути. І от вирішили зробити третю спробу.
Учасники: я, Оксана – моя дружина, Віта – донька 15 р., Ярослав – син 4 р., Богдана – подружка доньки 15 р., Славік – брат Оксани, Таня – подруга Славіка.
1 день
24.07.14 вивідний пункт нашого переходу – устя потоку Бистрець. Сюди ми доїхали в переповненому бусику в 15-40. Щойно почали йти, розпочався дрібний дощик. Через 1 км фотографуємося біля водоспаду. Доходимо до села і розпочинається злива; швидко на ходу одягаємо дощовики. В центрі села, на зупинці, робимо привал 16-20 і легкий перекус, дощ не вщухає; одягаємося і йдемо далі. Через 7,5 км від устя Бистреця переходимо потік і 17-50 розпочинаємо підйом в урочище Гаджина. Під час підйому дощ іноді припиняється, гори вкриває туман. Ми промокли, але все рівно по дорозі збираємо і їмо чорниці. В 19-25 прийшли на поляну біля струмка Мреє полонини Гаджина. Швидко ставимо намети, перевдягаємо дітей, розтираємо спиртом. Довго розводимо багаття, бо все навколо дуже сире, але трохи наполегливості і вже вариться каша. МТС немає, лише місцями Київстар.
2 день
25.07.14 Підйом о 8-00 ранок в тумані, дощу немає. Вирішили зробити днівку та просушити речі. Ходимо навколо табору,фотографуємо пейзажі. Ходили на полонину до колиби, але пастухи сказали, що бринзи та вурди не продають, бо господар вивозить весь на продаж в долину. (В 2007 році нам там продали і бринзу і вурду, ще й сироватку налили.) Зате відпочили після тяжкого «мокрого» підйому та просушили речі, наїлися чорниць.
3 день
26.07.14 Підйом о 8-00, сніданок. Збираємо табір, в 10-30 вихід до хребта. Підйом проходить по місцю сходження лавини, біля могили загиблим воїнам УПА. Потім знову через ліс, набираємо в джерелі Довбуша води. Проходимо камінь Довбуша,
де за легендами заховані скарби і кам’янистою стежкою
виходимо під котел в жереб. В цей час із-за чорногірського хребта надходять грозові хмари. Доводиться терміново ставити намети 13-00 і виявилось вчасно, знову розпочалася злива, яка тривала майже до вечора. Продовжувати підйом не було сенсу, бо далі не було ні води, ні дров. А тут багато струмків і були вже напиляні дрова. Повечеряли і знову розпочався дощ, що йшов до другої години ночі.
4 день
27.07.14 Я встав о 5-00 ранку, мокрі дрова не хотіли горіти, вогонь добув лише о 7-00 годині. Сніданок, збори і вихід в 10-00. Погода знову була сонячна, але періодично на нас находили хмари і ми йшли в густому тумані, а коли хмара проходила , відкривався вид на с. Бистрець і Покутсько-Буковинські Карпати. По дорозі збирали здоровезні білі гриби. Зайшли в котел, там було сухо (в 2007 році там були сніжники, грали в сніжки, катались на снігу.) Під горою з джерельця «гейзера» поповнили запаси води і почали підйом на хребет, знову у хмарі. Підйом в лоб був з елементами екстриму, але цікавий і красивий зі сторони.
О 12-00 були на хребті, тут з’явився стільниковий зв’язок і всі почали дзвонити додому. На самому хребті погода сонячна. Білі хмари нижче нас з франківського боку впираються в хребет далі не йдуть. А з Румунії знову насувають темно-сині хмари, видно блискавки. Ми рушаємо в бік Чорної гори, стежка по хребту багатолюдна , постійно зустрічаємо групи туристів.
Перебуваючи під Бребенескулом зрозумів, що дощу знову не уникнути, знаходжу виїмку і швидко ставимо один намет 14-00. Встигаємо. Сім чоловік і всі речі в одному наметі. Всі металеві предмети на дно, виймаємо батареї з телефонів, ми в центрі грозового фронту: дощ, як з відра, навколо блискавки, і гуркіт грому. Дорослі трясуться, я з дітьми граю в карти, цим всіх заспокоюю. Виходжу з намету, потрібно йти, не хотілось ночувати на хребті. Дощ дрібний,негода пішла на франківську сторону, оглядаю свій намет - «Спортленд» 2006 тест пройшов, ми та речі сухі. 17-00 йдемо далі по хребту, інколи дрібни й дощ холодний вітер, по грязі. Попереду Ярослав (4 роки), йдемо його темпом, без зупинок (при зупинці замерзаємо). Вітер дме з франківського боку і перед нами на тлі обсерваторії «Білий слон» хмари перетікають через хребет - красиво, але холодно і мрячно.
В 19-30 дійшли розвилки на Чорну гору та Смотрич. Холодно, сиро, дощ. На Чорну Гору не йдемо, вирішили йти до смотрицьких водоспадів. Проходимо смотрицький перевал, в витоках Погорільця багато наметів, (ми там стояли в 2009 році) тому йдемо ліворуч на Вухатий камінь. Ярослав дуже втомлений, швидкість впала, але ми перевалили Вухатий камінь
і почали спускатися між кам’яних природних витворів,
і знову потрапили в хмари. До водоспадів спускалися вже не організовано, а по своїм можливостям. Я з Славіком перші, 20-30, щоб ставити намети, доки всі дійдуть. Всі були дуже втомлені, дітей знову розтерли спиртом і в спальники, вечеряли сухпаєм, і милися вже в темноті.
5 день 28.07.14 Вранці відкрив намет - перед нами долина Дземброні в молоці, села не видно.
Сонце поступово розтопило туман і відкрилось в долині село Дземброня. Навколо нашого табору повно чорниць.
Відпочиваємо, снідаємо, фотографуємося на водоспадах.
В 13-00 починаємо спуск в село лісом,
потім полонина під Смотричем
і в 15-00 ми в Дземброні. Чотири дні без цивілізації, зразу зайшли скупитись в магазин.
Від Дземброні майже годину йшли до Черемоша.
біля Черемоша знову пішов дощ ,від якого ховались в автобусній зупинці. Чекали на автобус, але приїхали лісники на Газ-66 і забрали всіх до Верховини. В будці їхали 18 чоловік, як оселедці в банці.
Ось такою непривітною була Чорногора до нас і на третій раз.
В 2010 році проходив від Мислівки до Бистриці і мені дуже сподобались Горгани своїми невисокими, але крутими , кам’янистими горами. З того часу хотілось повторити цей маршрут. Та після народження сина певний час не вдавалося вибратися в похід. І от коли підходило Ярославу до 2 років, вирішив із сім’єю пройтися невеличким походом через Хом’як та Женецький водоспад.
Складність добирання в Карпати описувати не буду, це окрема тема в звязку з реорганізацією Укрзалізниці.
І от 15.06.12 об 11-20 ми вийшли з автобуса на трасі Татарів – Поляниця (Буковель).
Розібравши рюкзаки, почали підйом на гору Хом’як.
Стежка добре маркована, йде спочатку полого вздовж потічка Верегунський, що шумить ліворуч, а праворуч серед лісу зустрічаються кам’яні розсипи.
Далі, перейшовши цей потік, йдемо як серпантином так і без нього просто вгору. О 14-45, тобто майже за 3,5 години, дійшли полонини Бараня.
Оскільки Ярославу до 2х років було ще 4 дні і для нього це було серйозне навантаження, яке він подолав гідно, тому розбили тут табір.
Полонина Бараня - це невелика поляна між г. Хом’яком та г. Греблею, вода недалеко- джерело в бік полонини Хом’яків, а от дрова навколо ибрані, довелось трішки пройтись, щоб назбирати.
Поки варили обід-вечерю, кілька разів починався дощик, похолодало, а вночі пустився добрий дощ.
У мене був найтонший спальник, замерз і після цієї ночі вирішив, що до наступного походу придбаю ще один теплий спальник.
16.06.12 Вранці о 8-30 вийшли з намету, світило сонце, було тепло і від вчорашньої негоди нічого не лишилося.
Вмиваємося, їмо, збираємося і в 11-40 вихід на Хом’як. З Барані дуже добрий підйом, йшли, як по сходах, спочатку лісом, потім жеребом і потім по кам’яних розсипах, до самої вершини дійшли за 1,05години. З вершини Хом’яка відкривається краєвид на навколишні гори з кам’яними шапками (Синяк, Явірник) Буковель з його підйомниками, далі Говерла, Петрос, полонина Хом’яків і урочище Женець. На вершині проводимо півгодини, фотографуємо, роздивляємось, відпочиваємо, з’являється зв’язок МТС- передзвонюємо.
Потім починаємо спуск. Спуск до полонини Хом’яків дуже складний, стрімкий з великими перепадами між «сходами», ще й порослий жеребом. Місцями брав Ярослава на руки розвертався і рюкзаком пробивав дорогу між жеребом. Спуск до полонини Хом’яків зайняв годину. На полонині Хом’яків паслись корови, стояли рідко розкидані намети, з різних боків йшли туристи, взагалі це перехрестя шляхів: на Хом’як, на Синяк, на Женець, на Бараню, на Явірник.
Тут зробили привал, перепочили , перекусили и в 15-10 почали спуск в долину Женця.
Спуск спочатку дуже стрімкий і слизький після дощу, тож часто для зупинки використовувалась 5 точка.
Спуск ближче до низу ставав більш пологим, йти стало легше. В 16-30 дійшли Женця і зразу пішли до водоспаду.
Водоспад чудовий, потужний, падав з висоти 15 м, обдаючи нас мрякою, став винагородою за тяжкий перехід, бо Ярослав по дорозі до водоспаду вже засинав на ходу.
Після водоспаду ми повернулися до потічка Роскульський, де о 18-15 розбиваємо табір, варимо вечерю, купаємося в Роскульському і о 21-00 відбій.
Друга ніч видалась теплою і я не замерз навіть в легенькому спальнику.
17.06.12 7-50 підйом, готуємо сніданок,
просушуємо все наше спорядження
і в 11-30 йдемо вздовж Женця до Микуличина мимо «маленьких» хатинок Ющенка та інших любих друзів. В 12-30 ми в Микуличині на зупинці. Так пройшла наша активна частина відпустки і перший похід для Ярослава, якому через 2 дні буде 2 роки.
Примітка: Ґорґа́ни — система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат, які розташовані у Івано-Франківській та Закарпатській областях. Вони простягаються на 75 км з північного заходу від долини Мизунки і Ріки, на південний схід до долини Пруту, а ширина із заходу на схід становить 40 км.
День нульовий (субота) 4 вересня 2010р.
О3 годині група збирається на вокзалі в місті Суми,
в 3-40 сідаємо в поїзд Харків – Івано-Франківськ
і через 25 годин в 4-50 ми в Івано-Франківську.
Особливості: дорога триває 25 годин, не вистачило горілки.
День перший (неділя) 5 вересня 2010р. О 5-20 сідаємо в дизель Івано-Франківськ – Стрий ,
їдемо до Долини, звідти автобусом до Мислівки.
О 9-15 в Мислівці зійшли з автобуса. Нас зустрів дощ, який то посилювався, то слабшав, але не припинявся. Зразу рушили по дорозі вздовж Свічі.
За годину (10-15) поворот, переходимо Свічу по мосту і йдемо вздовж Правича. Спочатку йдемо по дорозі, проходимо яблуневий сад, вирубки, ліс з моховим килимом.
Дорога закінчується і розпочинається стежка, яка спочатку йде полого, а потім (12-30) починається різкий підйом і за годину (13-30) доходимо полонини Мшана.
На Мшаній багато ягід, вода за полониною з витоків р. Мшана. Піднімаємося трішки вище полонини і в 14-00 ставимо табір (перевдягаємося, сушимося, вигріваємося).
Особливості: дорога і стежка добре марковані, втратити важко, дров достатньо, вода недалеко(за полонину вниз метрів 50). - пройдено 13 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 4 год. 45 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
День другий (понеділок) 6 вересня 2010р.
Чергові встають о 6-30, сніданок і вихід в 9-45. Погода начебто сприятлива, дощу немає, незначний туман. Стежка йде стрімко вгору через ліс, весь покритий мохом, потім пологий рейшток, з джерелом обабіч і чорницями та брусницями.
В10-50 виходимо на перемичку між Лисаком та Яйко-Ілемський.
Звідси розпочинаємо підйом на Яйко, що йде спочатку жеребом, потім кам’яними розсипами і в 12-00 ми на Яйко- Ілемський 1680 м.
Весь Яйко покритий ягідниками чорниці та брусниці. Ми фотографуємо, посвячуємо новачків в туристи.
В цей час туман затягнув гори навколо і ми, не звернувши увагу на неправильно повернутий вказівник на г. Молода, не звіривши напрямок за компасом, пішли в тому напрямку і через деякий час зрозуміли, що втратили стежку і напрямок. Знайшли стежку праворуч, по якій пішли, як зрозуміли, в бік г. Сиваня.
В 13-30 знайшли добре облаштовану колибу (туристичний притулок) з стоячим джерелом.
Після перекусу в 14-30 вийшли в напрямку р. Мшана. Спочатку йшли по стежці, потім стежка поступово втрачає обриси і ми пішли вниз без стежки. Спочатку йшли через ліс, потім вийшли на вирубку і далі пішли по руслу потічка, яким вийшли (17-00) до р. Мшаної. В цей час кілька разів намагається зірватися дощ. Перейшли річку, вийшли на дорогу і пішли вниз по течії. В 17-40 пройшли сараї, в 18-20 дійшли до напіврозваленої колиби лісорубів (можна заховати речі від дощу), де й стали табором. Наш намет чергує, воду беремо в річці, вечеряємо, купаємося в Мшаній. Ввечері починається дощ і йде майже цілу ніч.
Особливості: маркування на Молоду не знайшли, стежок багато, на стоянці дров достатньо, вода недалеко в Мшаній. - пройдено12 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 8 год. 35 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
День третій (вівторок) 7 вересня 2010р. Чергуємо; встаємо в 6-30, вихід від хатинки в 10-00. Йдемо в напрямку Осмолоди, проходимо «Гідрологічну пам’ятку верхове болото Мшана», наче всипане ягодами.
В 10-50 доходимо до мосту через Мшану на г. Молоду, нам ліворуч по дорозі . В 11-50 переходимо міст через р. Котелець і в 12-50 магазин в с. Осмолода. Біля магазину місцеві нам показали іншу дорогу (не через Матагів, а через г. Фашори).
14-00 ми хто в брід майже по пояс, хто на Уралі, переходимо р. Лімницю. Йдемо вгору, зустрічаємо лісорубів, виявляється що ми йдемо не тією дорогою, тобто на гору Фашори. Повертаємо до Лімниці і йдемо вгору, вздовж річки до підвісного мосту (лавка по місцевому).
Звідси в 15-00 починаємо дуже крутий підйом на Соферу.
Стежка йде серпантином, далі по самому хребту Матагів пологий підйом до облаштованої колиби (туристичний притулок), під хребтом (18-10).
Вода трішки нижче колиби, беремо звідти, хоча джерело та озерце застійні.
Розташовуємося на другому поверсі колиби, на першому готується вечеря та сушка речей. (ввечері в мене піднялась температура, я вирішив не їсти і відлежатися).
Особливості: стежка добре маркована, головне на неї втрапити, краще йти за картою, в місцевих не питати. Дрова біля притулку всі вибрані, потрібно приносити здалеку, вода недалеко (трохи нижче притулку), застійна, потрібно кип’ятити, але сміливці пили так. - пройдено 16 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 8 год. 10 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
День четвертий (середа) 8 вересня 2010р.
Встаємо о 7-00, вихід 9-15. Піднімаємося на хребет, йдемо через жереб, потім серпантином за годину (10-15) проходимо вершину 1795м.
В 10-40 приєднується стежка з Кузьминецького перевалу,
ще за 5 хв. проходимо бліндажі, лишаємо рюкзаки біля стежини і піднімаємося на г. Висока 1803 м. З гори видимість метрів 10, туман, робимо фото і йдемо далі.
Потім розпочинається нудний та вбивчий для ніг спуск по каменях, мимо Ігровища, в тумані до перевалу Боревка (полонина Погар) (13-00).
Під час спуску періодично зупиняємося поїсти чорниць, брусниць. В 13-30 поставили табір трішки вище перевалу Боревка. (Хребет Сивуля вирішили брати завтра, боялись, що не стане сил та часу.) Ввечері недалеко від нас стали поляки, що йшли від Осмолоди нашим маршрутом. З ними ми налагодили дипломатично-бартерний контакт за пляшкою C2H5OH.
Вечір та ніч знову дощ.
Особливості: стежка добре маркована, втратити важко, на стоянці дров мало, вода недалеко (трішки вище по стежці)- малопотужний але чистий струмок Лопушна. На самому перевалі (полонина Погар) дуже вогко, як на болоті. - пройдено 8 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 4 год. 15 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
День п’ятий (четвер) 9 вересня 2010р. Наш намет чергує, встаємо о 4-00, інших піднімаємо по приготуванні їжі. Вихід 6-30. 7-00 доходимо розвилки та повороту на г. Боревка, 7-40 на Боревці 1596 м., звідки відкривається вид на кам’яні розсипи та жереп хребта Сивуля, але туман та хмари швидко затягують хребет.
Майже за годину 8-35 ми на г.Лопушна 1694 м.,
через півгодини 9-05 відпочиваємо на руїнах бліндажів. Інколи починався невеликий дощ, проте він не заважає нам по дорозі їсти ягоди, якими покритий хребет. Вперше від Яйко з’являється зв'язок МТС, йдуть дзвінки додому.
В 10-00 ми на г. Сивуля 1836 м.
Примітка: г. Сивуля: Одна з вершин хребта тієї ж назви. Найвища вершина Ґорґан, знаходиться на вододілі верхів'їв річок Лімніці та Бистриці-Солотвинської у Івано-Франківській області. Має дві конусоподібні вершини висотою 1836 м (гора Сивуля-Велика, Лопушна) і 1818 м (г.Сивуля-Мала). Складена сірими грубошаровими пісковиками. Вкрита кам'яними розсипами і осипищами пісковикових уламків розміром до 3 м, що сприяє поширенню обвально-осипних процесів, особливо у місцях знищення дерев і чагарників. "Кам'яні ріки" опускаються схилами до висоти 1400 м і нижче. Рослинність до висоти 1400-1600 м представлена ялиновими лісами, вище криволісся з сосни гірської (жерепу). Відкриті кам'яні розсипи вкриті лишайниками і мохами. Об'єкт туризму.
Спуск з Сивулі починаємо по великих каменях ,
потім по розсипах траверсуємо Малу Сивулю, проходимо мимо «фігурних» окопів – бліндажів і в 11-15 стаємо на обід під руїнами туристичного притулку 1939 р.
В 12-00 виходимо спочатку йдемо по старому польсько - чеському кордону,(зелений маршрут) але потім після тривалих дебатів, враховуючи час в дорозі, час відпусток, а я особисто «стерті до колін» ноги, пішли по червоному маршруту ( легший та коротший). В 13-00 пройшли полонину Рущина з мальовничим урочищем, урвищем Пекло і почали спуск в долину Салатрука.
13-15 пройшли джерело смачної води, далі ліворуч дороги обжиті полонинки – господарства і далі знову ліс. 14-20 розвилка( зелений маршрут в с. Зелене – ліворуч, нам праворуч по червоному). Виходимо на полонини урочища Боярин.
14-30 на полонині, хлопці ходили до колиби, хотіли купити молока, його не було. Від полонини почався м’ясний (тобто ноги в м’ясо) спуск по дорозі та під дощем до потічка Салатручіль. Вздовж потічка в 16-00 дісталися р. Салатрук. Тут вирішили не зупинятися і пішли зразу до автобусної зупинки с. Бистриця, куди дісталися в 17-50. В місцевому магазині випили кави зі спиртом, набрали продуктів та питва, 18-30 на подвір’ї старої школи поставили табір, купалися в Салатруку. Остання ніч в горах пройшла миттєво.
Особливості: стежка добре маркована, втратити важко, хіба що на валунах і в туман. На полонині Рущина та урочищі Пекло потрібно робити днівку (місцевість різноманітна і цікава для детального огляду та обстеження), а не просто пробігти мимо. Дрова є, джерело-50 м. на захід від розвалин притулку . Стоянка на шкільному подвір’ї без особливостей (магазин та газовий пальник) - пройдено 25 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 11 год. 20 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
День шостий (п’ятниця) 10 вересня 2010р. Встали 5-30, зібралися, о 6-30 пазиком виїхали в Надвірну, звідти 9-15 автобусом Яремче – Хмельницький до Івано – Франківська. Зразу взяли квитки на 11-25 Ів-Фр - Харків до Сум.
Особливості: дорога триває 25 годин, ну дуже втомлива.
День сьомий (субота) 11 вересня 2010р. В 12-20 вокзал Суми, тепло, сухо та сонячно, останні фото. Так завершилась наша подорож Горганами.
За весь час походу: - пройдено 74 км. пташиного польоту (за картою, не враховуючи рельєфу місцевості); - час в дорозі 37 год. 05 хв. (включно з відпочинками та перекусом).
Склад групи: -Тьома Іванович, - Тьома Леонідович, - Ярік, Саня, - Іра, та я - Михалич.
14.09.10 творив Ніколаєнко В. М. літопис є суб’єктивним, пропозиції, відгуки, зауваження пишіть в коментарях.
P.S. - незважаючи на те, що цей похід для мене особисто був не зовсім вдалий (неправильно підібрав взуття і до кінця походу майже не міг іти) додам - хто не був в Горганах, той не бачив справжніх гір (на території України); - осінній похід, відсутність туристів на стоянках(зустріли лише дві групи поляків); - море ягід та, кажуть, грибів (грибів на бачив, бо не грибник і дуже швидко йшли).
Відпустка випала на травневі свята. Була мета пройтися Горганами, але з групою не склалося (хвороба, робота та ін.). Тож знайшов на бродязі повідомлення від і вирішив приєднатися до його групи, піти в Крим.
ДОВІДКА: КРИМСЬКІ ГОРИ — гірська система на півдні Кримського півострова. Простягається на 180 км. з півд.-зах. на півн.-сх., від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля м. Феодосії. Ширина гірської смуги до 60 км. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма з крутими південними і пологими півн. схилами: Головне, Внутрішнє і Зовнішнє. Внутрішнє і Зовнішнє - це класичні куести. Переважні висоти 700—1200 м, макс. 1545 м (г.Роман-Кош).
30.04.10 О 20-й годині почала збиратися група на залізничному вокзалі. В 21-15 почали сідати в вагони, я їхав окремо від основної частини групи, тобто скромно і нічого цікавого.
1.05.10 Прибули в Сімферополь в 11-30 квитки на Старий Крим були лише на 15-15. Цей час посвятили прогулянкам по місту та відпочинку в парку. До Старого Криму доїхали в 17-00 зробили фото під знаком «Сурб-Хач 4». До монастиря дійшли в 18-10, за півгодини пройшли екскурсією по монастирю, побували на служінні, набрали води з місцевого джерела. За годину ходу від монастиря дійшли (19-45) до «т/с Лесная глушь», де й поставили табір, розвели багаття і була перша похідна вечеря.
ДОВІДКА: Монастир Сурб-Хач. У глибині лісу на південному заході від Старого Криму знаходиться вірменський монастир Сурб-хач. Назва перекладається як Святий хрест, його пов'язують з древнім хачкаром (кам'яним хрестом) VI століття, який був вивезений до Криму з древньої вірменської столиці Ані в XIII столітті.
Монастир являє собою цілий комплекс, в якому були і оборонні, і господарські споруди, а також бібліотека і навчальний заклад для хлопчиків. Тут готували священиків для всієї вірменської діаспори на захід від Криму - для Литви, Польщі, Молдови, Болгарії і країн Західної Європи. Усього в околицях Старого Криму було 4 вірменських монастиря.
Гірськими стежками можна пройти і до руїн інших споруд. Чудові джерела, водоспади, багаті плодами ліси і вершини з приголомшливими видами усе ще мало відомі серед туристів.
Монастир Сурб-Хач є єдиним збереженим монастирським комплексом Вірменської Апостольської Церкви XIV-XIX столітті на території України.
- пройдено приблизно 6,5 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 2год 45 хв.
2.05.10 Другий день походу. Черговий встав о 6-00, вся група о 7-00. Після сніданку зібралися і в 9-00 вийшли на маршрут. По дорозі зустріли групу що складалась аж зі 102 туристів. Проходження цієї групи нагадувала прольот саранчі, після них не лишилося дров, води, вільної полянки. В 10-20 вийшли на відкриті схили г. Лиса зробили кілька фоток. А в 10-45 вийшли біля «т/с Френк-Мезер», що була праворуч. Звідси відкривалася панорама навколишніх гір, зі скалами серед лісу, видно дитячий табір, Лєсноє, Пєрєваловка, а далі проглядається Судак. Після невеликого перепочинку спустилися вниз в долину річки Аджибєй. Вздовж потічка дійшли до балки Дар-Богаз, де й стали на обідній привал (11-55). (звідси ліворуч вздовж Аджибєю 1,5 - 2 км до дачних садиб нижче Лісного; праворуч вверх по Дар-Богаз і далі по 202 маршруту 9 - 10 км з виходом вище Лісного). 13-20 вийшли по маршруту праворуч, по маршруту багато стежок і доріг, які не відповідали нанесеним на карту і напрямок не відповідав напрямку трас за компасом. І в 15-30 ми опинилися на верхівці лісистої гори, з полянами лугових трав та квітів, заростів квітнучого терену і трьома дорогами стежками різного напрямку. Після 30 хв. перерви з розвідкою доріг Влад прийняв рішення йти в північно-західному напрямку, що вивів нас через поляну з джерелом Такет до дачних садиб біля Переваловки. Пройшовши дачі, потім під ЛЕП, ми зайшли в центр Перева-лівки біля вагончика - магазину (17-00). За півгодини магазин залишився без пива, сухариків, горішків. Ми пішли в сторону Лісного, та зустріли вже більший магазин, де поповнили провіант і далі в дорогу (18-00). Так як від Перевалівки до Лісного 5 - 6 км, вирішили не робити крюк, а йти 199 маршрутом, але пройшовши лісом , не знайшли води і розворотом вийшли до Лісного. Пройшли з кілометр за село і розбили табір біля р. Суук-Су (20-30). Табір поставили вже в темноті і підійшли троє п’яних хлопців, під прикриттям 2 дівчат намагалися спричинити конфліктну ситуацію. Та завдяки рішучим діям Роми, їм довелося піти ні з чим, а ми вже готові були до різних неприємностей. Але все обійшлось і ніч та ранок пройшли спокійно.
- пройдено приблизно 25 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 11год 30 хв.
3.05.10 Третій день на маршруті. О 6-30 підйом, сніданок, в 8-40 вихід. Пішли вгору проти течії Суук-Су, минули стежку ліворуч, дійшли до пам’ятника партизанам (9-20) з напівзірваною табличкою. Тут зробили кілька фото, й далі дорога повела ліворуч і вверх, пройшли біля джерела (набрали води) і в (10-40) вийшли на хребет за г. Кошка з мальовничим видом на Судак, море та навколишні гори. Після фото сесії пішли далі на захід, минули ліворуч район «т/с Ай-Серез» і спустилися до «т/с Маски». Тут зробили фотки (13-10) на фоні вимірювача рівня опадів і не заходячи на саму стоянку Маски, пішли на Ворон. В 13-50 дійшли розвилки з оригінальною лавочкою з дахом (праворуч на Зємлянічноє), пішли ліворуч. В (15-45) дійшли Ворона, де Влад оголосив привал до ранку. Ворон - це великі, майже футбольні поля, розділені невеликими, але повноводними струмками та невелике джерело, є залишки фундаменту від якихось будівель. На Вороні ми купалися та прали одяг. Під вечір змінилася погода: похолодало, почався вітер, нагнало хмар, але обійшлось без дощу і вранці погода покращилась.
- пройдено приблизно 14 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 7 год 05 хв.
4.05.10 Четвертий день. (6-30) підйом, (8-35) вихідна маршрут. Спочатку стежка йде на підйом лісом через г. Айваз-Кая, а потім невеликими перепадами виходимо на перевал Нижній Шелен (10-00) З якого відкриваються прекрасні види на долину та витоки р. Комурлюк . Кумурлюк переходимо під акомпанемент жаб’ячого співу. Переходимо дорогу Громівка (Шелен) - Поворотне (Айланма) і йдемо вгору на Верхній Шелен, звідки відкриваються мальовничі види на Н. Шелен, р. Кумурлюк, селище Морскоє, навколишні гори з одинокою скалою. Далі йдемо лісом і через півтори години (10-55) доходимо до пам’ятників партизанам, робимо фото и йдемо далі. Ще за півтори години виходимо на кам’янисті схили г. Сорі (12-30), звідки видно селище Зелєногорьє, Приветноє , море, далі в тумані Карабі яйла. Після чергової фотосесії лісом спускаємося до джерела Павло-Чокрак (14-00) і на стоянці Верхній Кок-Асан стаємо на обід. Після робимо невеликий перехід і в долині річки Кок-Асан-Узен (16-30) стаємо на ніч. Наш намет заступив на чергування.
- пройдено приблизно 16,5 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 7 год 55 хв.
5.05.10 П’ятий день походу. Наш намет чергує, встали ми (05-20), рано встала вся група бо було дуже холодно. (8-00) вийшли на маршрут. Пройшли стоянку Нижній Кок-Асан, зробили фото біля вивіски «стоянка Нижній Кок-Асан» і пам’ятника та пішли на підйом. О (9-30) дійшли перевалу Алакат-Богаз. Звідти пішли на захід в обхід гори Шуврі-Кая і до (10-45) дісталися Каллістону. Знову фотосесія і різкий підйом на скалистий пригірок гори Хріколь (11-25) з мальовничими видами на море, селище Привітне, водосх. Пашала. А ми вперед і вгору і (12-20) виходимо на прохід Малі ворота, потім підйом на Карабі і біля джерела обід (13-00) останнє чергування нашого намету. в(16-00) піднялись на Карабі - яйла через г. Кутур-Кая. По Карабі пішли по азимуту, без стежок, пройшли г. Кенгеч-Оба, з туром, далі трішки по стежці до печери Мамина. Після печери стежка зникла, ішли по камінні та траві, обходячи карсти, в далині видніла метеостанція. Обігнули Кара-Тау, пішли на південний захід та вже по дорозі, до розщелини, що вела на спуск, дійшли о (19-40). Далі вниз по дорозі стоянки Східний Суат дісталися вже по темному (20-20)
ДОВІДКА: Караби́-яйла́ (укр. Карабі-яйла, крымскотат. Qarabiy yayla, Къарабий яйла) — горный массив (яйла) в составе Главной гряды Крымских гор, самая восточная из больших яйл Крыма. Средняя высота массива около 1000 м над уровнем моря, высшая точка гора Тай-Коба имеет высоту 1262 м. Площадь Караби-яйлы около 120 км², это самая обширная из крымских яйл. От соседних горных массивов Караби-яйлу с запада отделяют долины рек Суват и Бурульча, с востока — реки Тана-Су и Биюк-Карасу. Караби-яйла состоит из двух частей: большего по площади нижнего плато и расположенного на юго-западе верхнего плато, известного также под названием Кара-Тав (Кара-Тау). Караби-яйла отличается обилием разнообразных карстовых полостей — пещер, колодцев, шахт, воронок. Благодаря этому она очень популярная среди спелеологов. Многие пещеры доступны обычным туристам, их можно посещать без специального оборудования. Расположенные на Караби шахты Солдатская (глубина 515 и) и Нахимовская (около 400 м) занимают первое и третье место на Украине по глубине. На территории Караби-яйлы расположено несколько заказников и памятников природы государственного значения.
- пройдено приблизно 28 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 12год 20 хв.
6.05.10 Шостий день походу. Підйом (6-40) фото сесія по Суату. Вихід (10-10), пішли вздовж джерела Суат, урочище Водопой, потім ліворуч вгору і по маршруту 161 147, через струмок Сулух-Оба, дісталися річки Партизанська. Від р. Партизанської пішли вверх проти течії (11-00), перевалили хребет і спустились на р. Бурульча (11-35). Тут знову вверх проти течії, потім по хребту (12-00) з невеликими скалами дісталися Долгоруковської - яйли( 12-50). Минувши балку зі ставками, в (13-30) дійшли стоянки Буковий кордон та будинку лісника. Тут Влад вирішив не йти зразу вниз, а пішли по яйлі до другого спуску, що біля г. Чалбаш. В(14-40) розпочали спуск і вже в (15-50) ставали на стоянку біля Малинового струмка, неподалік селища Перевальне.
ДОВІДКА: Долгору́ковская яйла́ (Субатка́н-яйла́); укр. Долгоруковська яйла, Субаткан-яйла, крымскотат. Suv Batqan yayla, Сув Баткъан яйла) — горный массив (яйла) в насоставе Главной гряды Крымских гор. Состоит из двух структурный массивов: нижнего 560—1025 метров над уровнем моря, и верхнего, представленного возвышенностью Тырке-Яйла 1000—1287 метров над уровнем моря, сложенных, в основном, мраморовидными известняками.
На востоке глубокой долиной реки Бурульча яйла отделена от соседнего массива Караби-Яйла, на западе обрывается крутыми каменистыми склонами к долине Салгира. На юге граничит с массивом Демирджи-яйла (соединяется с ним узким хребтом возвышенности Тырке-яйла), на севере же постепенно понижается и переходит в долину между Главной и Внутренней грядами Крымских гор. В южной части яйлы протекает небольшая река Суботхан. Высшая точка — г. Буки (1023 м). Исторически плоскогорье носило название Субаткан-Яйла по названию протекающей по нему речки Субаткан (Суботхан). В начале XX века вошло в употребление название Долгоруковская яйла по имени землевладельцев Долгоруковых, которым принадлежали земли в долине Салгира, примыкающие к яйле с запада.
- пройдено приблизно 16,5 км (по карті без врахування перепадів висот) - час в дорозі з привалами 5год 40 хв.
7.05.10 Постпоходний день. Після сніданку частина групи, зібравши наплічники, пішла на тролейбус в Перевальне і поїхали в Алушту на море. Взяли шампанського та вина та на міському пляжі Алушти відмітили похід, купалися, засмагали. Море було відносно тепле, але було багато медуз. До (15-30) повернулись в Сімферополь, і в (16-50) поїхали на Суми. Я знову їхав окремо від основної частини групи, тобто скромно і нічого цікавого.
8.05.10 О (7-35) нас теплою погодою зустрів вокзал Суми. На пероні розпрощались до зустрічі в черговий четвер, з обміном з обміном фотографій і вражень.
СКЛАД ГРУПИ: 1 Влад. 2 Рома. 3 Марина. 4 Юля. 5 Антон. 6 Оля. 7 Коля. 8 Катя. 9 Діма. 10 Лєна 11 Міша. 12 Юра. 13 Саша. 14 Женя. 15 Сєргєй 16 Сєргєй. 17 Андрєй. 18 Ну і як же без мене.
Фотоальбом нашої пішої мандрівки можете подивитись тут .
12.05.10 писав Ніколаєнко В. М.
звіт є суб’єктивним, пропозиції, відгуки пишіть в коментарях.
Вася, спасибо за отчёт. Очень понравился и, как всегда, на красивом украинском языке Сегодня соберу у народа фотографии и сделаю общий фотоальбо, после чего дам на него с блога ссылку. Люди, отпишитесь, кто участвовал в походе о своих впечатлениях. Хотя впечатление одно осталос навсегда - ЖЕСТЬ
Українські Карпати – один з наймальовничіших куточків України. Щорічно він манить тисячі туристів з різних регіонів держави. До цієї когорти відноситься і туристичний сімейний клуб очолюваний лікарями Ніколаєнко м. Суми. Ми їдемо в Карпати, щоб споглянути неповторні краєвиди, вдихнути цілюще гірське повітря, попити найсмачнішої води із чистих джерел і потоків. Нас вабить в гори прагнення побути ближче до первозданної природи, перевірити себе на витривалість на крутих підйомах, в хвилини негоди, підкорити нові вершини, відчути лікоть справжнього друга у час випробувань.
Туриста, який піднімається на Чорногору, вражають альпійські краєвиди: височенні кам’янисті або порослі зеленим пухнастим килимом альпійки вершини, глибоченні долини, утворені древнім льодовиком і зарослі мало прохідними килимами альпійки і полянами некошених від дня створення світу трав, круті ущелини з випинаючими ребрами кам’яних складок, мереживо плаїв і чіпашів по хребтах та схилах, веселі потічки з кришталево чистою водою. Крізь мерехтливу синяву за кожним поворотом плаю відкриваються казкові краєвиди. Тут п’янке повітря і неосяжні простори.
Опис маршруту
1.08.09 року Виїхали з Сум поїздом Харків – Трускавець об 11-09.
2.08.2009 року В 3-30 прибули до Львова, до 6й години побули на вокзалі. здали рюкзаки в камеру схову, а потім пішли на екскурсію по Львову, з заходом в пузату хату, де ми наїлися від пуза. Екскурсія включала відвідини таких місць: Площа ринка, ратуша (з оглядом міста), костьол Кармелітів, костьол Стрітення, Арсенал, порохова вежа, Високий замок, Вірменський собор, костьол Єзуїтів, монастир Бернардинців, палац Потоцьких та багато інших історичних місць та пам’яток. В 15-20 сіли на рахівський поїзд, доїхали до Франківська, а звідти маршруткою до Верховини, де в 22-00 на березі Черемошу за автовокзалом поставили намети.
3.08.09 року Вранці до нас приєдналась сім’я брата, що добиралась іншим маршрутом. О 12-00 «втрамбувалися» в автобус Верховина – Буркут і доїхали до повороту на Дземброню. Перехід від повороту на Дземброню (713м.р.м.) до водоспадів під Вухатим Каменем. 10-10,5 км. Дорога вздовж річки Дземброня. 1,5 км.- зліва трелювальний майданчик та потік Дрестунька з під г. Скрушна (1552м.р.м.), справа – місце для привалу та відпочинку, де ми робимо перепочинок. 3.0 км.- справа сироварня пана Миколи з смачним сиром, вурдою, та бринзою, тут ми беремо бринзу. 3,5 км.- центр с. Дземброня, розвилка доріг і потоків: зліва з південного заходу потік Дзембронька, з заходу потік Дзембрений, а прямо, з північного заходу річка Дземброня, магазин, знову перепочинок – п’ємо пиво з бринзою. Далі йдемо дорогою-стежкою на південний захід між Дзембронькою та Дзембреним. 6,0 км.- полонина Смотрич, хата, стая, вода. Стежка під хату через перелази правіше і через 200 – 300 м. повертає праворуч під гору полониною до висоти 1301м.р.м. Далі стежка заходить в ліс, повертає ліворуч на південний захід і поволі піднімається вздовж відрогу Смотрича до правої притоки Мунчелю, та водоспадів. Звернувши вправо, і перейшовши потік стежка веде на північний захід дещо вище межі лісу. 10 – 10,5 км.- приблизно посередині між 1-ю та 2-ю притоками Мунчелю правіше від стежки, в заростях чорниць, знаходимо місце для стоянки (1590м.р.м.). Розбиваємо табір, вечеря, купання в під Дзембронськими водоспадами. Їмо малину та чорниці, яких повно навколо. Вночі в мене з’являються ознаки алергії (невідомо на що) та висока температура, довелося провести ударну терапію антигістамінними та антибіотиками і до 11ї години я вже був готовий іти.
4.08.2009 року Перехід від водоспадів(1590м.р.м.) під Вухатим Каменем до руїн притулку (1750м.р.м.) в витоках Погорільця під Смотрицьким перевалом. 4-4,5 км. Сніданок, згортання табору. Стежкою виходимо на відріг Вухатого Каменю, йдемо з дніпрянами, то ми то вони попереду (вони сьогодні повинні дійти до Попа Івана) повертаємо ліворуч на південний захід і, милуючись неповторними краєвидами Вухатого, та об’їдаючись чорниць, піднімаємось на його вершину (1864м.р.м.). Стежка веде на південь до Смотричського перевалу, а ми йдемо на південний схід на Смотрич (1898м.р.м.), починає накрапати дощ. З високих скал на вершині відкриваються захоплюючі краєвиди, в скалі е печера, але в ній багато сміття. На заході Чорногорський хребет з Чорною Горою, на південному соді хребет Стайки – Явірник, на півночі, ген – ген вдалині г. Кострич (1544 м.р.м.). Стежкою на захід виходимо на Смотрицький перевал, а з нього ліворуч спускаємось до руїн притулку в витоках Погорільця (1750м.р.м.),. Ставимо намети, у мене знову піднімається температура, і я лягаю спати на 2 год. після проведеного лікування. За цей час готується вечеря, періодично зривається дощ, туман закриває від нас Чорнргору. Ми вечеряємо і лягаємо спати, майже цілу ніч іде дощ.
5.08.2009 року Перехід від руїн притулку (1750м.р.м.) в витоках Погорільця під Смотрицьким перевалом до прикордонного КПП Шибене. 16-16,5 км. Сніданок (єдиний раз використовуємо пальник), гігієнічні процедури в витоках Погорільця, згортаємо табір, при цьому дощ періодично припиняється, але складаємо намет вже під ливнем. Піднімаємось на Смотричський перевал і йдемо на захід, далі стежкою що ліворуч траверсує г. Бальзатул (1851м.р.м.) виходимо на Чорногорський хребет, повертаємо на південь. Йдемо в тумані, видимість обмежена, сильний боковий вітер та дощ, ми добряче промокли, в добру погоду чудово видно розвалини оригінальної споруди астрономічної обсерваторії на вершині гори. Крутий і затяжний підйом. 4,5 км.- Чорна Гора, або Піп Іван (2028 м.р.м.). Ми піднялись на двотисячник! Залишки обсерваторії «Білий Слон», яка, доречі, давала самі точні прогнози погоди для карпатського регіону. Назва гори походить від скелі, яка колись стояла на вершині і нагадувала монаха в рясі. В результаті процесів природного руйнування тепер від тієї скали залишилася купа каміння. Біля обсерваторії стоять дніпряни, з якими ми піднімалися вчора, табір не згортають (в їх планах іти на Говерлу), вони в роздумах куди йти? Із вершини (в хорошу погоду) відкриваються захоплюючі краєвиди. На сході хребет Стайки (1743 м.р.м.) – Явірник (1374 м.р.м.), а далі через долину Чорного Черемошу Гринявські полонини з вершинами Скупова (1579 м.р.м.), Розтицька (1514 м.р.м.). Ще далі, на південний схід – вершини Роднянських та Мармароських Альп. На південному заході, на кордоні з Румунією (17км.) височіє конічна вершина г. Стіг (1651 м.р.м.), під якою переховувався від поляків ватажок опришків Довбуш. Стежкою на південний схід виходимо в напрямку перешийку між Чорною Горою та г. Шурин (1772 м.р.м.) на східних схилах якої знаходиться о. Марічейка. 8,0 км.- окраса Карпат - озеро Марічейка. За легендою воно утворилося із сліз красуні Марічки, коли вона оплакувала смерть коханого Іванка. Дощ перестає. 9,5 км.- полонина Веснарка (1500 м.р.м.) сформована внаслідок господарської діяльності на схилах Шурина. Колиба, стая, вода, сир, бринза, вурда. Дощ перестав, ми знімаємо дощовики, купуємо бринзу, йдемо далі і висихаємо. Дорога – стежка іде в південному напрямку лісом, місцями круто вниз до злиття річки Погорілець та потоку Шибений. 13,0 км.- р. Погорілець (896 м.р.м.), трішки відпочиваємо, далі йдемо вулицею, в магазині поповнюємо припаси, реєструємося на КПП. 16,0 км.- КПП прикордонної застави Шибене (850 м.р.м.), знаходимо місце для стоянки, (на приватній території з дозволу господарів) розбиваємо табір, купаємося в Черемоші, вечеряємо.
6.08.2009 року Переїзд: КПП прикордонної застави Шибене (850 м.р.м.) – с. Зелене (764 м.р.м.), (присілок Валево); перехід с. Зелене - урочище Зміїнське Мале (1273 м.р.м.). Переїзд – 9 – 10 км., перехід – 4,5 - 5 км. Згортання табору. Частина нашої групи вирішила зійти з маршруту, ми разом сідаємо на перший автобус Буркут – Коломия о 6-30, 7 чоловік виходить у присілку Валево, а 5 їдуть далі. Виходимо в с. Зелене присілок Валево, поки їхали знову розпочався дощ, доводиться знову одягати дощовики. Переходимо Чорний Черемош по підвісному мосту і піднімаємося в гори. Йдемо спочатку лісом, потім вирубками і малинником, підіймаємося на першу полонину. За цей час дощ поступово припиняється, по дорозі їмо малину, вона вродила дуже рясно, зриваємо жменями. Проходимо мимо покинутого «високогірного» подвір’я, піднімаємося ще трішки вгору і ми на полонині, де господарі люб’язно дозволили зупинитися. З полонини чудові краєвиди на Гринявські гори, Чорногорський хребет. Розбиваємо табір, відпочиваємо. Після обіду спускаємося до потічка Зміїнки за картою (гуцули називають Ростицький). Тут каскад водоспадів, навіть мініатюра кримського Гейзера, купаємося. Під час спуску і підйому проходимо по чорницях та брусницях, поповнюємо запас вітамінів. Повернувшись готуємо вечерю і лягаємо спати. Під вечір почав моросити дощ, який з переривами ішов до ранку.
7.08.2009 року Стоянка, день відпочинку. 0 км. Погода добра, сонце. Два рази був 10-хвилинний дощ. Група займалась збиранням грибів, ягід та трав. А я вирішив зробити радіалку на г.Скупову за 7 км від стоянки, але перепад висот невеликий ішов по головному Гринявському хребту і повернувся за 4 год. 10 хв. Особливості дороги: ішов дійсно по гірській дорозі навколо повно чорниць та їх збирачів, праворуч - відкрита вся панорама Чорногори, ліворуч – Замагора, Голови Красноілля. Скупова. З вершини Скупової відкривається чудова кругова панорама, оскільки всі ближні навколишні гори значно нижчі. На заході долина Чорного Черемошу, на сході – Білого Черемошу, далеко на півночі Верховина, а на північному сході с. Устєріки, де зливається Білий та Чорний Черемош. На півдні на кордоні з Румунією витоки Чорного Черемошу та знамениті буркутські мінеральні джерела, де лікувалася Леся Українка.
8.08.2009 року Перехід: урочище Зміїнське Мале (1273 м.р.м.) – смт. Верховина (635 м.р.м.) – 14 км. Переїзд смт. Верховина – перевал Буківець (810 м.р.м.) -20 км. Перехід перевал Буківець – г. Писаний Камінь (1221 м.р.м.) – 7,5 км. Сніданок, згортання табору. Від другої колиби на полонині Зміїнська Мала в північно-східному напрямку виходимо до г. Зміїнська (1356 м.р.м.) з якої відкривається чудовий краєвид на Верховину, а далі в північно-західному напрямку Полонинським хребтом. 4,5 км.- полонина Кринта і перед вершиною Кринта (1353 м.р.м.) стежка праворуч вниз в північно-східному напрямку. Під вершиною, зліва від стежки, джерело з дуже смачною водою. Спуск до с. Замагора серпантинною стежкою в лісі. 6,5 км.- с. Замагора з пологим підйомом до відрогу г. Магура (1116 м.р.м.). 9,5 км.- магазин під хребтом Магура з холодним пивом, а далі спуск до Верховини 14 км.- смт. Верховина. Купуємо продукти. 17-00 останній автобус в Косівському напрямку до перевалу Буківець – 20км.Виходимо на зупинці в с. Буківець біля церкви з прикметним входом, зробленим в вигляді веранди на високих сходах. З зупинки підйом грунтовою дорогою в східному напрямку. Нам трішки підвезло, в прямому і переносному значенні, близько 3 км їхали бусиком, гуцули самі зупинилися та запропонували довезти. Вставши біля їхнього обійстя пройшли ще з півкілометра ми звернули праворуч і піднялися на перемичку між Капілашом та Писаним. Було вже 8 вечора і за плечима 17 км шляху ставити намети і вечеряти в сухом’ятку. Джерело було метрів 200 вниз.
9.08.2009 року Перехід: г. Писаний Камінь – перевал Буківець – 7,5 км. Переїзд: перевал Буківець – м. Косів – 16 км. Вранці лишивши чергових в таборі зробили радіалку (1 км.) на Писаний камінь. г. Писаний Камінь (1221 м.р.м.). З Писаного Каменю відкривається незабутня панорама навколишніх Покутсько-Буковинських гір, Чорногори, Чивчинських та Гринявських верхів і полонин. Не раз милувалися звідси ними М. Грушевський, Ію Франко, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Б. Лепкий… Ще й тепер серед численних написів на скалі можна знайти дещо уже побляклі автографи О. Кобилянської, В. Стефаника, О. Маковея… Не раз перебував на ньому і Олекса Довбуш. Розказують, що якось він закопав тут великі скарби, але щоб ніхто до них не добрався, відколов він у Чорногорі на Попі Івані величезну брилу, на плечах приніс її і привалив нею золото, срібло і самоцвіти… Повертаємо за 2 год. снідаємо збираємо табір і йдемо в сторону Капилашу. Лісовою стежкою траверсуємо Копилаш з півночі, а далі у північно-західному доходимо до перевалу. Звідти автобусом доїжджаємо в м. Косів – центр гуцульського мистецтва та побуту. Кінець походу!
Декілька фото з нашого походу
Опис написаний у співавторстві з братом. Використана інформація: - Володимир Собашко «Дорогами і стежками Карпат» 2003 - топ карта Туристичні стежки Чорногори 1: 50 000 -
Гарно ви ходили, бував і на Чорногірському хребті, і на Писаному камені - але не все одразу, а в різні дні. Потрібно вам було ще з Писаного каменю не йти зразу в Косів, а відвідати у с.Снідавка урочище Тарношора. Дуже гарна місцевість.
Взявши відпустки, відгули і просто прогулюючи школу вирішили відвідати, як потім з’ясувалося, холодний дощовий Крим. Нас 4 туристів любителів:я мої дружина та донька і племінник.
30,04,09 21-30 виїхали з Сум поїздом Суми – Сімферополь. З половину пасажирів потяга були з наплічниками, їхати нам було комфортно, так як квитки були в купейний вагон.
1.05.09 11-40 з невеликим запізненням ми прибули в Сімферополь. Крим зустрів нас холодною погодою та дощем. Довелося терміново знімати шорти та футболки та вдягати осінню одіж. Взяли квитки на тролейбус до Ангарського перевалу, в якому, до речі, лише 4 пасажири були без наплічників.
В 14-45 були на перевалі, знову почався дощ, одягнувши ще й дощовики, ми вирушили на Букову поляну. До поляни дійшли в 16-00, там було більше 50ти палаток. Нам дісталося в спадок від квадроциклістів місце та вогнище в середині поляни, якраз біля джерела. Щойно ми почали ставити палатку, з Чатир-Дагу зійшов туман, що не було видно далі трьох метрів. Але туман періодично розходився, і ми з Артьомом , визначивши азимут, пішли на Кутузовське озеро. Вийшли ми точно на озеро, обійшли його , зробили кілька знімків і також по азимуту повернулися назад.
Ввечері пішов дощ, було холодно, туман. Ми смачно повечеряли біля вогнища і залізли в палатку, забилися в теплі спальники, чекати «з моря погоди».
2.05.09 Встав о 6-30, розпалив вогнище, повісив казанки з чаєм та кашею. Почали вставати інші. Я почав збирати спальники, палатку і тут почався дощ, який не переставав до завтрашнього ранку. Ми поснідали і знову полізли в палатку. Періодично вилазячи з палатки, я спілкувався з туристами, які щойно сходили з Чатир-Дагу, дізнався, що там дощ, вітер, холод. Але цілий день лежати в палатці – не для нас. І об 11-00 я та Артьом без наплічників пішли на Еклізі - Бурун (1527м). За 50 хв. вийшли на верхнє плато. Йшли в тумані і орієнтуватися на стежці допомагали тури (кам’яні гірки), ми в кожен додавали по своєму камінчику. По плато йшли по добре протоптаній стежці, інколи проходячи сніжники
До вершини Еклізі дійшли по плато за 40 хв. Ішли по сильному дощу, вітру, інколи був сніг, град. ( але все це була мініатюра нашої минулорічної Чорногори). По дорозі зустрічали групи туристів, що йшли з нижнього плато, деякі обіцяли що нам на Еклізі буде жарко. На Еклізі крім вершини ми нічого не побачили, лише найближчі скелі, бо кругом був туман. Назад до табору прийшли за 50 хв. На поляні в періодах затишшя дощу обсохли на вогнищі, повечеряли і лягли спати з надією на хорошу погоду.
3.05.09 Вставши знову о 6-30 за палаткою було сонячно, ми витягли мокрі речі, спальники, тент розвішали по гіллях (як і сусіди по поляні). Швидко поснідали, зібралися (бо почали находити хмари) і в 9-30 вийшли на Чатир-Даг. Знову з’явився туман, але хоч не капало, за 1-15 дійшли до верхнього плато, пішли на Ангар-Бурун (1454 м). По дорозі пройшли старий підйомник, зруйнований радар і в11-30 зійшли на Ангар – Бурун.
Після Ангар-Буруну спустилися на нижнє плато і направилися до Тисової ущелини. Яку проминули, якби на туристи з Запоріжжя, що показали вхід в ущелину. В 13-00 ми почали спуск по ущелині, почався дощ, довелося знову натягати дощовики. Але, незважаючи ні на що, Тисова ущелина виявилася дійсно чудовим витвором природи, ми навіть дослідили невелику печеру в ущелині.
З Тисової ущелини спускалися не по находженій стежці, а напряму вниз, це був екстрім, але ми благополучно дійшли до нижньої стежки. По нижній стежці пройшли джерело, дві річечки, кілька полян з палатками туристів і в 16-00 дійшли Ангарського перевалу. Поласували пивом на перевалі, і в 16-15 пішли вгору на поляну МАН. Підйом був тяжким, бо пройшли вже достатньо. Пройшли та сфотографувалися біля обеліска будівельникам дороги. Пішли мимо саду якихось фруктових дерев, густо вкритих лишайником.
В 17-45 дійшли поляни МАН і розбили табір над річечкою Дємєрджи. Сили лишилися щоб розгорнути табір, зварити поїсти, покупатися в холодній воді Дємєрджи та лягти спати. За цей день ми пройшли 12 км (за картою) за 7 годин.
4.05.09 Після вчорашнього переходу спали до 9ї години. Зранку поїли, зібралися і об 11-00 вирушили на Пд.. Дємєрджи. Збиралися йти по верхній дорозі, але десь не туди повернули і пішли по нижній (№ 130 маршрут), дуже тяжко піднімалися до розвилки. Під розвилкою знову з’явився густий туман, нас обігнала група на квадроциклах, а на самій розвилці почався ще й дощ. В 13-15 на розвилці дощ туман, перекусили, одягли дощовики і поповзли по гіпотенузі на Пд. Дємєрджи. Мимо нас повернулися квадроциклісти. Близько другої години ми були на вершині Пд. Дємєрджи, а вже о14-00 фотографувалися на скелях над Лучістим. Туман періодично розходився і ми могли бачити Алушту, Лучісте і море. Далі вирішили спуститися через Долину привидів в с. Лучістоє. Долина привидів- ще один чудовий витвір природи в Криму. Спускалися до села ми аж 3 години, по дорозі фотографуючи все навколо.
В 17-00 були біля магазину села Лучістоє. В селі купили зошит, ручку, голки, котушку (бо забули взяти), печива, соку та пива. Трішки відпочили і в 17-30 вирушили по №131 маршруту до водоспаду Джурла. Перехід був тяжким, постійно, помірно вгору, йшли 2,5 години і в 20-00 були біля водоспаду Джурла. Дійшли змучені, почало темніти, холодало, зібрані дрова сирі не давали полум’я, щоб закипіла вода, в пальнику газ не хотів горіти. Довелося їсти в сухом’ятку і лягти спати під шум водоспаду Джурла. За цей день пройшли 13,5 км (за картою) за 9 годин.
5.05.09 Цей день значився в наших планах, як резервний і тому ми спали до9-00 години. День виявився сонячним та найтеплішим за час нашої мандрівки. Ми купалися в Джурлі, облазили навколишні скелі. Я десь вичитав про печеру Джурла трішки вище водоспаду і ми вирішили її знайти. Але пройшовши річку-джерело Чабан-Чухрак і течію Джурли до гаті, що біля т\с Джурла , ми печери не знайшли. День пройшов чудово з активним відпочинком.
6.05.09 Вставши о 8-00 годині поснідали і в 10-30, розпочали спуск по Джурлі, Алаці. На самому початку маршруту втопили фотоапарат і тому далі знімали лише відеокамерою. Пройшли невелику відстань і зустріли туристів, що повертаються, вони сказали, що далі можна пройти лише з вірьовками. Дійсно, були глибокі обриви. Але ми вирішили іти далі, обходячи обриви ліворуч. Це був ще один екстремальний спуск, місцями ми ставали альпіністами, без страховки. Спершу спускався я, хапаючись за каміння та уступи, потім спускали доньку, потім наплічники, потім Оксана та Артьом. З 5ти км відстані до 16го км, перший км зайняв 3 години - половину нашого шляху. Далі 4 км ми пройшли за 3 години вже по стежині. Цей день був найкращим, ми пройшли місця, де рідко бувають люди, бачили різноманітні водоспади, деякі вищі та потужніші Джурли. В одному з них ми купалися, він не стікав по скалі, а вода падала на голову. Зустрічали гігантський виноград-ліани (місцевості схожі на тропічні джунглі) Біля одного з водоспадів стояла стаціонарна хижка. Ми пройшли до кордону 16 км бачили всі водоспади, але який з них Гейзер, не визначили. І ще ми не знайшли Кам’яних грибів і вже біля 16 км зрозуміли, що вони десь збоку, але в нас вже не було ні часу ні сил їх шукати. Щойно вийшли на дорогу, нас забрав мікроавтобус і за 10 грн з кожного ми приїхали в Алушту. В Алушті дізналися про страйк тролейбусників, але маршрутки ходили кожні 10-15 хв., тобто виїхати можна. І ми відправилися до кемпінгового містечка, що за годину ходьби від автовокзалу. В кемпінговому містечку поставили палатку, нам показали, де брати прісну воду і ввечері вже забігали в холодну морську воду. На березі моря не було дров, ми користувалися лише пальником, а то думав доведеться балони газу вести в Суми.
7.05.09 Наш другий резервний день. Перша половина дня була сонячна тепла, ми загоряли, кілька разів купалися в морі, ходили на набережну в Алушту накупили сувенірів, дегустували вино. Після обіду погода різко змінилася - похолодало, з’явився вітер, натягувало на дощ і ввечері пішов дощ.
8.05.09 Проснулися ми о 7-00 годині під акомпанемент дощу, під дощем варили кашу, збирали речі. В 9-00, натягнувши дощовики, пішли в Алушту на автовокзал. Зразу ж сіли в мікроавтобус і в 10-30 були в Сімферополі. Дощ періодично припинявся і починався знову. В 13-36 поїздом Сімферополь – Мінськ відправилися додому.
Сегодня соберу у народа фотографии и сделаю общий фотоальбо, после чего дам на него с блога ссылку.
